Пішов у вічність відомий український фольклорист Анатолій Федорович Завальнюк (28 квітня 1942 – 21 серпня 2024). Його ім’я добре знають як на Вінниччині, так і в усій Україні. Славиться його ім’я не лише книгами. Вінцем його науково-практичної діяльності стало заснування меморіального музею М.Д.Леонтовича. Це був довгий і нелегкий шлях…
Анатолій Федорович неодноразово розповідав про те, як доля вела його до Миколи Леонтовича. На фольклорну діяльність Анатолія Федоровича (як випускника Львівської консерваторії) надихнули і благословили славнозвісні митці України – Філарет Колесса, Станіслав Людкевич, Анатолій Кос-Анатольський. Уже в 1967 році відбулась перша фольклорна розвідка – купальські обряди та пісні на Поділлі. І ось тут розпочалась магія Його Величності Випадку. В 1969 році в обласне товариство охорони пам’ятників культури прийшов лист від селян сіл Марківка і Степанівка, що на Тепличчині. Селяни писали, що занепадає могила відомого композитора Миколи Леонтовича.
Анатолій Федорович відразу ж виїхав на місце і пережив справжній шок. Після консерваторського пієтету до Миколи Леонтовича як до українського Баха побачив бур’янові хащі, продершись через які, ледь знайшов могилу славнозвісного композитора. Що то було – випадок чи закономірність, спланована долею? Мабуть, вів фольклориста сам Господь. І кликав Леонтович. Доля обрала Анатолія Федоровича як рятівника пам’яті видатного українського композитора.
А потім була важка багаторічна робота, збирання матеріалів для музею – нотних рукописів, фотографій, меблів, музичних інструментів, одягу. Були численні зустрічі з донькою Леонтовича – Галиною Миколаївною, яка передала для музею безцінні архівні матеріали. На початку 70-х розпочались роботи зі створення музею силами сільської громади, а в 1977 році на 100-річчя з дня народження композитора підключилось обласне керівництво, допомагали колеги-митці, в гроні яких дозрівали ідеї і планувались важливі кроки. Це відомі фольклористи України – професори Микола Гордійчук, Анатолій Іваницький, Софія Грица, композитори Євген Станкович і Мирослав Скорик (вдихнув життя в оперу М.Д.Леонтовича «На Русалчин Великдень»). І все це під проводом скромного вінницького митця – А.Ф.Завальнюка, який не жадав слави. Він послідовно і наполегливо робив свою справу – рятував українську культуру. Хіба це не духовний подвиг?
І сьогодні всі бачать результуючий бік того подвигу. Музей є. Справжній меморіал, гідний постаті Миколи Леонтовича. І наша область, і Україна пишаються цим фактом.
Прокинулась зажурена сосна.
Розвіялися сум її і втома,
Бо знов почула музику вона,
Яку їй грав колись господар дому.
Немов птахи, летять до верховіть
Мелодії забуті і жадані
Несуть на крилах відгуки століть,
Охриплі у самотньому мовчанні.
Лети ж у височінь, лети за видноколо
Безсмертя Леонтовича Миколи.
Даруй нам всім любов, немов цілющу воду,
До пісні України, до народу.
По зернах, по краплині він збирав
З дитинства пісню житу-пережиту.
Шукав її у сяєві заграв,
У мові волошковій серед жита.
В мелодіях примхливого дощу,
В казковім соло діви-завірюхи
Народну душу серцем він відчув,
Переспів її зоряний підслухав.
Лети ж у височінь, лети за видноколо
Безсмертя Леонтовича Миколи.
Даруй нам всім любов, немов цілющу воду,
До пісні України, до народу.
(Наталія Погребняк)
Нехай же летить і світла душа науковця, фольклориста, патріота української культури Анатолія Федоровича Завальнюка у високі далі нашої вдячної пам’яті. Доземний уклін услід…
Вірш цитовано із сайту: