Творче життя знаного українського педагога-гуманіста, академіка НАПНУ Семена Устимовича Гончаренка – приклад безкорисливого й натхненного служіння науці і правді. Це знакова постать в українській педагогіці, безсумнівний фаховий авторитет, підкріплений вагомими результатами філософсько-педагогічної праці, які пройшли випробування життям. Зроблене ним на теренах педагогічної науки вражає масштабністю і висотою людського духу. Автор проектів Концепції позакласної виховної роботи загальноосвітньої школи (1991), Концепції гуманітаризації загальної середньої освіти (1994), численних статей з означеного філософсько-педагогічного напряму, С.У. Гончаренко став визначним методологом освіти – чи не найбільшим в історії вітчизняної педагогіки.
Притаманні С.У. Гончаренку енциклопедична освіченість, наукова принциповість і чесність, надзвичайна працездатність та вимогливість до себе й колег, відкритість до педагогічних інновацій є ознаками розвиненого гуманітарного мислення. Шляхетність, інтелігентність, істинний патріотизм С.У. Гончаренка стали надійною основою лицарства і жертовного служіння педагогічній науці. Визначною є роль ученого в справі зближення природничо-наукової і гуманітарної картини світу.
Найяскравішим прикладом гармонійного злиття фундаментального та гуманітарного підходів до осмислення та конструювання освітніх процесів був і є Семен Устимович Гончаренко, який чимало сил присвятив послідовному пошуку шляхів формування в учнів цілісної картини світу. Гуманітаризація освіти у тому сенсі була для нього оптимальним наближенням до успіху.
Трансформуючи геніальні думки С.У. Гончаренка, можна із впевненістю говорити про шкідливість «уроку-пустоцвіту», «лекції-пустоцвіту», які презентують учням (студентам) «рафіноване» знання, очищене від емоцій, переживань і ставлень. І нема в таких знаннях місця людині з багатством її почувань і соціальних зв’язків. Ніколи не сформувати на таких заняттях емоційний інтелект молодих поколінь, яким належить зберегти природу і соціум від знищення «брутальним гаманцем». Опанування учнем природничих знань повинно бути запліднене цінностями і духом творчості.
Соціально-культурна парадигма передбачає гармонію складових національно-культурного досвіду: науки, культури, мистецтва. Така освітня парадигма не суперечить фундаменталізації освітнього процесу, навпаки – інтегрується з нею, збагачуючи її цінностями. Легко, без жодного спротиву С.У. Гончаренко сприймав ідеї «зрощення» (органічного єднання) екологічного і естетичного, підтримуючи тим розвиток гуманітарної екології.
Академік С.У. Гончаренко давно став знаковою фігурою у вітчизняній педагогіці. Учений-енциклопедист, послідовний захисник фундаментального знання з всеосяжним гуманітарним мисленням – він уособлює завтрашній день української науки, яка обов’язково вийде на цей гармонійний вимір.
Надзвичайна інтелігентність у ставленні до людей, висока толерантність, виключна порядність Семена Устимовича уможливила народження величезної наукової школи, представники якої, як насіння від зрілого плоду, розсіялися по всій Україні і сьогодні дають нові паростки наукового знання, піднімають нову генерацію молодих учених.
Свідомість пручається прийняти факт смерті як незворотність. Учителі такого масштабу не помирають. Вони знову і знову проростають у своїх учнях – ідеями, справами, вірою в науку.
Учитель живе і буде жити в наших серцях – мудрим, чесним, виваженим, скромним, людяним. Його зоря не згасла. Вона перейшла в інший вимір буття – вимір нашої пам’яті.
Учитель наш, Наставник, Педагог
І просто дорога нам всім Людина.
Вас нам усім послав, напевно, Бог,
Щоб повно ми жили, а не наполовину.
Дозвольте Вам услід вклонитись низько
За Вашу мудру, щедру доброту.
Ви вже далеко. Й водночас дуже близько…
Ми перед Вами в неоплатному боргу.
Тарасенко Г.С. Проблема гуманітаризації освітнього простору в контексті наукових ідей Семена Гончаренка. URL : https://uej.undip.org.ua/index.php/journal/article/view/499/429