МАТЕРІАЛ ДЛЯ БЕСІДИ ТА ТВОРЧОЇ ГОДИНИ З УЧНЯМИ 5-ГО КЛАСУ
Держімося землі
Народ ніколи не уявляв свого життя без землі. Та й хіба може бути інакше? Адже дерево або ж квітка гинуть, якщо їх вирвати з ґрунту. Так і людина. Її душа в’яне, засихає, втративши зв’язок із рідним краєм.
Споконвіку люди вважають землю матір’ю. Вона завжди зігріє своєю ласкою, нагодує своєю щедрістю, підтримає і захистить у лиху годину. Все від землі – вважали наші предки. Своїм життям і добробутом людина зобов’язана, насамперед, їй. Вона і народжує, і ховає. Стародавня народна приповідка мудро вчить: “Держімося землі, бо земля – держить нас”.
Українці споконвіку любили й шанували батьківський край, пишалися рідною землею. У нашій мові збереглося багато ласкавих слів, з якими люди звертались до неї (“земленько”, “земелько”, “землице”). Її пестливо гладили натрудженими руками, ніби набираючись здоров’я від теплого родючого ґрунту Стародавні греки навіть склали міф про Антея-велетня, який був непереможним, доки торкався матері-землі – Геї.
Вона все чує й знає
Українські казки й легенди розповідають нам про нездоланну силу народних героїв, що виросли на землі, змужніли від її хлібів. Вони загартували себе у боротьбі з її кривдниками і уславили свої імена. Мабуть, тому в народі існував звичай – брати грудочку землі на спомин у далекі краї. У такий спосіб люди прагнули зберегти зв'язок з могутньою силою, що породила і благословила їх на життя.
Стародавні українці свято вірили в те, що земля – жива. Вона дихає, родить, втомлюється, іноді хворіє. Люди ставилися до землі як до живої істоти, що відчуває і ласку, і біль. Влучно відтворив народні уявлення український письменник Борис Грінченко: “Земля жива – вона все чує й знає. Усі гріхи людські бачить і вгинається, як по ній грішник іде… А як якого, то й з ями викине мертвого. Як люди гарні до неї, вона радіє і пособляє їм, а як ні, то плаче й гнівається. Гнівається того, що її не шанують. Вона – наша мати, вона свята! Її цілувати треба, кланяючись…” Найміцнішою у наших предків вважалась клятва землею. Під час неї землю цілували і навіть їли.
Всіх годує, напуває…
Чесна праця завжди вважалась найбільшим проявом поваги до землі, яка чекає від людини допомоги й дбайливого догляду. Захаращена бур’яном, вона не може вільно дихати. Спрагла від спеки – хоче пити. Земля сподівається на людські руки. Вона щедро віддячує людям за їхню працю. На Україні завжди засуджувались нероби, ледарі і нехлюї, які не докладали рук до свої землі, не піклувалися про її здоров’я, силу і красу. Народ навіть придумав загадку:
Усіх годує, напуває,
А про неї – не всяк дбає.
Праця на землі завжди вважалася святим обов’язком людини.
Українці ніколи не уявляли власного щастя без щасливої, дбайливо обробленої ниви чи городу. Про це складалися пісні (“Ой у полі”, “Ой у полі нивка”, “Ой у полі плужок оре” та ін.), в яких народ оспівував хліборобську працю – основу добробуту, злагоди й сімейного щастя.
Символ багатства
У народних уявленнях земля завжди була символом багатства. Вона родила найдорожче для людей – хліб. Широко відомі такі народні загадки: що у світі найбагатше? Що у світі найситніше?
Звичайно, це – земля. Мабуть, тому й виникло багато приказок про неї. Так, люди бажали один одному: “Будь багатий, як земля”. Народ твердо вірив у те, що наполеглива праця на власній землі приносить не лише багатство, але й задоволення і радість. Хліб завжди цінували більше, ніж золото. Це також добре відображено у народній творчості, зокрема, у легендах та казках. Глибоко шануючи хліборобську працю, народ обставив свято Коляди всіма прикметами сівби і орання. Так, на Кутю у домівки заносять снопи жита, а подекуди – кладуть на стіл чересло від плуга. Мабуть,
звідти і пішов звичай на Новий рік посипати у хатах зерном.
Народ завжди милувався красою і багатством хлібної ниви. Уважно спостерігаючи життя поля, людина навчилась помічати і поетизувати найменші зміни у його вигляді упродовж року, наприклад:
Зимою біле, весною чорне,
Літом зелене, осінню стрижене (поле)
Дотепні загадки влучно характеризували процес збору врожаю і його наслідки:
Тисяча братів зв'язані,
На матір поставлені (снопи)
Земля чекає на добро
Людина завжди поважала землю, яка, в свою чергу, оберігала і плекала людське життя. Так було колись і повинно бути завжди. Але земля не прощає наруги, образи, жорстокості. Вона не любить лінивих і байдужих. Земля чекає на добро і дбайливого господаря, для якого заповіддю могли б
стати такі слова поета Віктора Кочевського:
Не ображай землі насінням кволим,
Сліпим огріхом, клопотом мізерним.
Хто чисту совість має перед полем,
Тому воно віддячить чистим зерном.
ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ:
·Придумайте загадки про хліб, зерно, поле, землю, наприклад:
Всім потрібний, та не кожний зробити вміє (хліб).
Чому, на вашу думку, землю називають матір'ю? Придумайте оповідання «У нас у всіх одна матір – Земля».
Згадайте імена богатирів, що зустрічаються в українських народних
казках (Наприклад: Кирило Кожум'яка, Булат-молодець, Іван-богатир, Котигорошко, Вернигора, Вернидуб, Крутивус та ін.). Що надає їм величезної сили і хоробрості? (рідна земля).
Як ви розумієте вислів «земля дихає»? Чи згодні ви з тим, що вона жива? Складіть казку «Про що думає земля під снігом?»
Згадайте і заспівайте відому колядку «Ой у полі плужок оре». Які ще знаєте пісні про землю?
Яке поле, на вашу думку, можна вважати гарним, доглянутим? Намалюйте малюнки «Хлібне поле мого краю».
Чому хліб завжди цінувався більше, ніж золото?
Пригадайте, в яких українських народних казках їх порівнюють? (Наприклад: «Золота пшениця», «Хліб і золото» та ін.).
Доберіть слова-характеристики, що влучно передають ласку землі (наприклад: земля добра, щедра, багата, родюча, лагідна, привітна та ін.).
Спробуйте скласти чотиривірш про землю.
Як, по-вашому, потрібно ставитися до землі? Що значить дбати про неї?